поход

Чорногорський хребет: від озера Бребенескул до Несамовитого

Вночі вітер підсилився. Він дуже гнув дуги палатки. Мені довелося вилізти назовні і закріпити камінням розтяжки тенту, які до чого часу ще жодного разу не використовувались. Залишок ночі я проспав неспокійно. Під ранок пройшов невеликий дощ. Погано, що учора після вечері ми не сховали дрова хоча би під тент палатки.

Прокинулися ми в суцільному тумані. Іноді його наганяло так багато, що видимість знижувалася до п’яти метрів, не було видно де закінчувалася смуга каміння вище по схилу. Ось хтось в тумані пройшовся по хребту, чутно розмову. Судячи з шаленого тріпотіння одягу зараз нагорі дме дуже сильний вітер.

Разом з Васею розпалюємо багаття, дрова не встигли промокнути. Кип'ятимо воду для чаю. Тільки-но Інна приготувала все для сніданку, як почався дощ. Прибираємо продукти, накриваємо дрова шматком поліетилену та розбігаємося по своїм палаткам. Чай п’ємо вже всередині. Дощ то повністю вщухне, то через декілька хвилин починається знову. Щоб даром не чекати, Васі довелося вже в своїй палатці на газовому пальнику розігрівати залишки учорашнього борщу. Снідаємо в палатках.

Непередбачуваний дощ не дає змоги зібратися та вирушити далі. Він періодично вщухає, але почни-но розкладати палатку, як через хвилину дощ може розпочатися знову і всі речі будуть мокрі. Туман все так висить навкруги. Був лише один момент, коли в просвіті ми побачили стежку, по якій учора спускалися до озера Бребенескул. Але наша радість, що погода налагоджується, була передчасною – знову мряка все навкруги затягнула. Довелося нам чекати в палатках, періодично виглядаючи назовні. Пробували і поспати, і розгадували кросворди, якими з нами поділилася Олена…

Десь біля другої години дня нам набридло чекати. Скориставшись паузою, коли не було дощу, ми вилазимо з палаток
Палатка в тумані

і починаємо збиратися. Збори затягуються. Лише через годину ми готові к виходу.


Хребет в тумані.
Чорногорський хребет


Нам туди, вгору.


Підійматися доводиться серпантином, тому що схил доволі крутий. Ліземо по камінням, щоб не замочити ноги в мокрій траві. Дуже важко збиратися нагору Олені, яка взута в бахіли – вони сковзуть по траві та каменям.

Хребет зустрічає нас сильним вітром та дощем, що розпочинається як тільки ми виходимо на туристичну стежку. Добре що хоч встигли зібратися та здертися нагору. Погано лише, що ми втрьох ще внизу не наділи дощовиків – я по наївності вирішив що дощу більше не буде:) Але він проходить такий рясний, що ми вмить стаємо мокрі. І майже одразу закінчується. Пакет з дощовиками я поклав вгорі рюкзаку – достаємо їх та одягаємо. Рюкзак, що несе Інна, вкритий накидкою, а в моєму всі речі запаковані в великий поліетиленовий мішок.

На стежці ми спочатку пішли не в той бік. Вирішили що ліворуч це спуск до озера Бребенескул, а сам маршрут по хребту пролягає трохи вище.

На мить туман розійшовся.
На Чорногорському хребті


Повернули назад коли зрозуміли, що йдемо до гори Бребенескул і стежка тут одна, іншої немає.

Хвилин через 15 туман майже повністю розходиться і ми бачимо гору Гутин-Томнатик (висота 2016 метрів).
Гора Гутин-Томнатик


З того боку дме такий сильний вітер, що він зриває з мого рюкзака два підсрачника, коли я обертаюся подивитися де там йде Інна. Влад тільки і встигає крикнути: "Подпопники!", і ми проводжаємо поглядами їх красивий політ у прірву.

Знову дощ та туман.


Ми стоїмо на роздоріжжі.
На роздоріжжі

Вліво відходить стежка на вершину гори Гутин-Томнатик. Планувалося що ми збігаємо туди без рюкзаків – подивитися на околиці та знайти геокешерську схованку. Але не станемо ж ми кидати рюкзаки на мокру землю та й в тумані все одно нічого не розгледиш. А більше всього відбиває охоту бігти на Гутин-Томнатик сильний вітер, який пронизує до самих кісток. Хочеться лише одного – скоріше забратися звідси.

Далі, в потрібному нам напрямку ведуть дві стежки. Та, що праворуч, скоріше за все проходить через вершину гори Ребра. У цієї гори дуже красивий вид збоку, через який і отримала вона свою назву. Трохи в стороні лежить інша мальовнича гора – Шпиці. Шкода що через туман цих красот ми не побачимо:(

Щоб не підійматися вгору, ми обираємо ліву, траверсну стежку. Рухаємося майже без перепочинку, рюкзаки все одно на мокру траву не скинеш. Всі вже заморилися… Там де невеликі спуски мені боляче йти через обпечену ногу. Взуття вже давно повністю мокре.

Дощу немає. Спробував запустити навігаційну програму на КПК – довго не може "впіймати" супутників, чекати ніколи, так і не визначило де ми знаходимося.

На мить туман прибирає свою завісу.


За двадцять хвилин доходимо до колишнього прикордонного стовпчику. На ньому білою фарбою нанесені цифри 17, 16 та абревіатура КБЗ, Звідси починається крутий спуск. Я вже не витримую і скидаю свій рюкзак.

На наших очах відбувається диво – туман розходиться і з'являється сонце.

Пагорб, затягнутий пасмами туману.


Гори внизу.


Ми радіємо від краєвидів і що нарешті встановлюється гарна погода.


Я дивлюсь на останній пройдений відрізок.
Чорногірський хребет

Є бажання зазирнути на інший бік хребта, але через утому і обпечену ногу не хочеться бігти на поблизу розташовану вершину.

Намилувавшись околицями, спускаємося на перемичку. Вітер такий сильний, що важко встояти.


З перемички бачимо озеро.
Озеро Несамовите

Вася каже, що це Несамовите. Навколо нього нікого немає. Вирішуємо спуститися вниз та шукати місце для ночівлі, на годиннику 16:40. З перемички до озера веде крута стежина, на подив не слизька після дощу. Тому спускаємося без пригод.

Скидаємо рюкзаки на берегу Несамовитого, неподалік від металевого щиту.
Біля озера Несамовитого

Ще один щит встановлено на протилежному боці озера.
Озеро Несамовите


Суворо наказуємо Владу нічого не кидати у воду: у гуцулів є повір'я, коли перехожий кине камінь у озеро, його обов’язково дорогою застане негода.

Вася йде шукати джерело, а я разом з Владом відправляюсь на пошуки геокешерської схованки. КПК я на став вмикати, сподівався що знайдемо схованку по опису. Обдивилися майже всі кущі ялівцю (я пошкодував, що не прихопив трек-палку), але заповітну коробочку так і не знайшли. Тільки взуття та штани ще більше промочили. Повертаємося до озеру. Джерело Вася не знайшов.

Прихопивши фотоапарат, йду навколо Несамовитого. Трохи далі щита
Щит біля озеру


Зворотній бік щита

звертаю увагу на калюжу серед каменів. Видно слабий тік води, отже можна буде її тут набрати для приготування їжі. Повністю обходжу озеро, з південної сторони воно заросло густою травою. Трохи вище починаються зарослі жерепу.

Наші дівчата довго думали чи варто купатися в озері. Аж поки почали з'являтися інші туристи. Перша група прийшла по стежці, біля якої стояв вказівник.
Вказівник біля стежки


Тут вже було не до купання – треба шукати місце під палатки. Біля самого озера ми не захотіли розбивати табір, тут грунт був дуже вогким. Трохи далі від берега знайшли рівний майданчик з гарно зробленим кострищем з каменів.
На стоянці

Сміття тут теж присутнє, але набагато менше ніж у озера Бребенескул, в основному це залишки звареної їжі.

Місце ми зайняли вчасно – тому що з хребта почала спускатися велика група туристів.

Я гадав, що це сумчани, за якими ми "гналися" від Піп-Івана. Але керівником у цієї групи виявився літній чоловік. Коли група спустилася до озера, він пройшов повз нас, у пошуках місця для ночівлі. Ми потурбувалися про те, щоб біля нас ніхто не ставав. Для цього речами зайняли якомога більшу площу:) – сушили їх під сонцем.
На стоянці

Воно під вечір припікало, що навіть довелося роздягатися до футболок.

Трохи не пощастило одній групі у складі чоловіка та трьох хлопців. Спочатку вони зупинилися неподалік нас, але те місце їм не сподобалось. Чоловік пішов шукати інше і знайшов. Коли він повернувся до хлопців, щоб забрати свій рюкзак і повести їх на знайдене місце, воно виявилося зайнятим як раз прибулою великою групою.

Ось так, прибувши до Несамовитого, коли тут нікого не було, к сьомій годині вечора тут вже стояли 15 палаток. Не всі туристи перейнялися повір'ям гуцулів та написом на щиті – кидали і камені, і купалися у озері. Побачили ми де розташовано джерело – у каменях вище по схилу від місця, де стояло більше всього палаток. Запустивши на КПК навігаційну програму, вніс у її пам'ять координати нашого лагерю. На пошуки геокешерської схованки йти вже піздно - дуже людно.

Після вечері я вирішив прогулятися на перемичку – подивитися на краєвиди та розвідати початок нашого подальшого шляху.

Вид з перемички на озеро Несамовите.
Вид на озеро Несамовите

Роблю пару панорам. З Закарпатського боку

дме нестихаючий вітер. Далі я не став йти – можна було піднятися на вершину гори Туркул (висота 1933 метрів). Інша стежка обходила вершину траверсом. Ось по ній ми завтра і підемо. Повертаюсь до своїх.

Ще коли готували вечерю, то бачили, що група росіян, які стояли поруч з нами, ходили за водою по стежці, що веде до Заросляка. Я посилав Влада прослідкувати за ними, але він повернувся без води. Треба іі набрати для вечірнього чаю. Беру каністру та разом з Оленю йдемо на пошуки води. Йти довелося довго, знайшли широкий струмок, набрали пів каністри води. Після чаювання, о пів на десяту вечора, полягали спати.

День четвертий

Тайник, который вы пропустили на вершине Гутын-Томнатык, - мой. Я его закладывал, не один, с командой. Рад, что хоть кому было интересно к нему подойти. И мы косвенно знакомы:) Может даже и лично, я Макс, друг Васи.
Удивительное совпадение! Лично конечно мы не знакомы, но наслышан от Васи.