поход

Карпати: початок

Про похід Карпатами ми мріяли з минулого року. Тоді, в серпні місяці, Влад разом з моєю мамою побував на Закарпатті в юнацькому таборі і навіть підіймалися на Говерлу. Також практично в той же час наш знайомий друг-киянин Василь ходив походом по Чорногірському хребту і Свідовцю. Ми наслухалися розповідей по тамтешні красоти, чорницю та білі гриби, що ростуть скрізь, і вирішили обов'язково побувати в Карпатах.

Спочатку планували поїхати всією сім'єю, але начитавшись на туристичному форумі про примхи погоди, яка часто буває вітряною та дощовою, вирішили Вероніку залишити дома з бабусею та дідусем. Маршрут по Чорногірському хребту, від Дземброні до Квасів. В якості провідника по незнайомій для мене місцевості я вмовив піти з нами Василя. Звичайно я теж інформаційно готувався, переглядаючи відповідні сайти, навіть викачав багато карт для GPS-навігатора. Також спеціально для походу я замовив ще пару трекінгових палок та придбав через туристичний форум для себе кросівки. Шукали собі ще попутників, але згодилась відправитись в похід лише Олена, що була з нами в поході по Криму.

Квитки на потяг до Івано-Франківська ми придбали завчасно. Трохи згодом взяли і зворотні квитки, розраховуючи на шість ходових днів. На постілі ми зекономили, взяли лише для Влада, самі обійдемося спальниками.

Потяг виходить з Сум в 3:40, на вокзал довелося добиратися на таксі. По дорозі заїхали за Оленою. Завантажившись в наш вагон, ми повкладалися спати – їхати більше суток. Прокинулися на під'їзді до Києва. В столиці в наш потяг, через пару вагонів, підсів Василь. Майже весь час до Івано-Франківська він провів з нами. Навіть приносив кип’яток. На весь потяг він був лише в двох вагонах!

З кип’ятком пов’язана неприємна історія: Олена, коли злазила з верхньої полки, ненароком перекинула кружку. Кип'яток попав на Інну, яка відразу зреагувала та зняла з себе мокру одежу. І мені перепало, на праву ногу, тільки я не зразу зрозумів що трапилося і замість того, щоб швидко зняти мокру шкарпетку, почав її терти. Таким чином я заробив собі опік на нозі, біля пальців(!) і гірше всього – зірвав з нього шкірочку. Ніяких протиопікових препаратів в нашій аптечці не було, довелося мазати рану оксоліновою маззю та бинтувати. Навіть не уявляю, як мені тепер доведеться йти по горам??? А після Карпат будемо їхати до Криму, невже доведеться здавати білети, які вже куплено??? Настрій погіршився, доведеться вже якось йти, сподіваємося, що в Івано-Франківську купимо якусь мазь.

В Івано-Франківськ прибуваємо о четвертій ранку. Чекаємо біля свого вагону коли до нас підійде Василь та вже разом майже біжимо на автовокзал. Довелося обходити весь потяг, трохи спізнюємося - на автовокзалі, до каси стоїть велика черга. Все ж таки Вася встигає взяти квитки на перший автобус до Верховини (о 5:10). Від'їзжаємо, так і не купивши протиопікової мазі – біля вокзалів не знайшли аптеку.

Потихеньку світає, але навкруги нічого не можна роздивитися через туман. Чим далі від Івано-Франківська, тим більше людей стає в салоні автобуса, в основному це місцеві, які їдуть на роботу. Крім нас є ще одна група хлопців з рюкзаками. Навкруги лунає лише українська мова. Це дуже незвично для нас. Поступово починаємо і ми самі навіть думати по-українські.

В минулому році Василь зі своєю групою приїжджали до Верховини, і вже там чекали на наступний автобус, який довозив їх до повороту на Дземброню. Я запропонував не гаяти час, а вийти в Ільцях і пішки піти до Дземброні (11 км.) А може хто і підкине до потрібного повороту…

Трохи не проґавили потрібну нам зупинку. Виходимо біля великого шляховказа.
Нам на Буркут


Звідси ми і розпочинаємо свій похід. На годиннику 8:10. Ігноруємо таксистів, які зібрались неподалік, закидаємо за спину рюкзаки і мимо великої групи туристів вирушаємо по дорозі вздовж Чорного Черемоша.

Туман починає розсіюватись, вже видно навколишні гори. Світить сонце, але ще не жарко.

Проходимо по невеликому бетонному мосту. Трохи далі заходимо на міст з досок. Тут ми влаштовуємо невелику фотосесію на фоні бурхливого Черемошу.
Чорний Черемош


Чорний Черемош


За мостом робимо невеликий перепочинок, знімаємо зайву одежу, дзвонимо родичам, що з нами все гаразд, ми вже на маршруті. Я пропоную Інні дістати трекінгові палки, але вона відмовляється. Вирушаємо далі.

Проходимо щит лісгоспу.
Щит лісгоспу


Знову міст через Чорний Черемош.
Міст через Чорний Черемош


Чорний Черемош


На мосту спокійнісінько лежать дві корови.
Корови на мосту

Їх не лякають багаточисленні автомобілі, які проїжджають мимо. А ми, на відміну від корів, здивовані такою великою кількістю транспорту. Дорога тут не асфальтована, машини проїжджають підіймаючи купу пилу.

За мостом розпочинається село Красник.

Якась офіційна будівля
Будівля в Краснику


Навколишні гори
Околиці Красника


Околиці Красника


Далеко попереду видно наша сьогоднішня мета – гори Піп-Іван, Смотрич, Вухатий Камінь
Гори


Сільська церква
Церква в Краснику


Пам'ятник


Селянські подвір’я всі такі чепурненькі, у всіх красиво оформлені колодязі, багато об’яв про сауну.

Доходимо до місця, де дорога наближається до Чорного Черемошу
Чорний Черемош


На березі стоїть екскаватор, мабуть і тут, як і на Дністрі, добувають гравій.

Трохи далі екскаватора при дорозі розташувалася велика група молоді з рюкзаками. Не зрозуміло в якому напрямку вони будуть рухатись далі, ми й не питаємо. Скидаємо свої рюкзаки трохи далі. По каменях спускаємося к річці.
Чорний Черемош

Вода дуже холодна, хоробрості хватає тільки на те, щоб вмитися:)

Тільки-но ми одягаємо собі за спини рюкзаки, як бачимо що з боку Ільців по дорозі їде автобус. Голосуємо, але водій не зупиняється. За лобовим склом табличка "Івано-Франківськ", схоже на те, що це той самий автобус на якому ми їхали вранці, мабуть якась група його собі замовила.

Доведеться все ж таки йти далі пішки. Інна вже згодна на трекінгову палку, я налаштовую одну. Домовляємося, що як вийдемо повністю за село, зупинимося щоб перекусити.

В кінці села – лісництво.
Лісництво в Краснику


Зупинитися тут ніде. Дорога від Чорного Черемошу
Чорний Черемош

забирає трохи вгору. Видно що її пробували укріпити, щоб не так розмивало річкою.

Виявляється що село ще не закінчилося – проходимо пасіку.
Пасіка


Далі дорога дуже вузька і з кількома поворотами. Треба пришвидшувати кроки щоб проскочити поки немає машин, які все так же сновигають мимо.

Проходимо повз невеликий струмочок з правого боку.
Струмок біля дороги


Дорога назад спускається до річки. Тут є невелика галявина, яка огороджена зламаним парканом з досок.
Зламаний паркан


Ось тут і можна зупинитися! У якості столу нам буде слугувати великий камінь.
Сніданок туриста


Під час сніданку мимо нас, в бік Красника, проїжджає автобус, який ми бачили раніше. Тепер сидячі місця в ньому зайняті.

Після перекусу у Васі та Олени звільняються руки – вони несли пакети з їжею. Олена просить і їй налаштувати трек-палку і ми вирушаємо далі.

Дорога йде на деякій висоті над Чорним Черемошем. В одному місці біля річки бачимо хатинку.
Колиба на березі


Навкруги періодично лунає якійсь дзенькіт. Підіймаємо голови – на схилі серед дерев бачимо корову. Ось ще дзеленчить. Ще корова. У кожній на шиї почеплено дзвіночок і тварини самі по собі пасуться. Причому забираються на досить велику висоту от дороги. Їх присутність можна визначити лише по дзенькоту.

Йдемо, насолоджуючись видами Чорного Черемошу
Чорний Черемош


Чорний Черемош


Річка робить заворот. Тут нас обганяє лісовоз, піднявши куряву.
Дорога вздовж річки


В 10:45, через дві з половиною години після того, як ми висадилися з автобусу, доходимо до якихось будівель.
Будівлі


Хочеться сподіватися, що це і є поворот до Верхньої Дземброні. Але це тільки Бистрець (є табличка з назвою)– ріка,
Ріка Бистрець

яка впадає в Ч.Черемош, та однойменне село.

Вася все одно радий – він не думав, що ми так швидко сюди дійдемо, пройдено більшу частину шляху до Дземброні. А рейсового автобуса ще так і не було… Також мимо вже не проїжджають машини.

Йдемо далі.


Біля підвісного моста через річку,
Підвісний міст через Черемош

в тіні робимо привал. Вмиваємося холодною водою – сонце вже начинає допікати.

Остання ділянка шляху до Дземброні виявляється наймальовничішою: півкругом складені кам’яні брили при дорозі,

річка, яка завертає дугою




Жалкую, що в цьому місці не зробив панораму:(

На схилах розкинулися нечисленні хатинки. Серед хат селян є спеціальні будинки, які здаються відпочиваючим


На одному такому подвір’ї спеціально відгороджено місце для стоянки машин (ось вони куди всі їдуть, як раз декілька стоїть), в кутку встановлено дерев'яний туалет…

Знову чуємо дзенькіт – десь в хащах біля дороги пасуться корови.

А ось нарешті і Дземброня.
Дземброня


Сюди ми йшли 3 години 10 хвилин, враховуючи час на сніданок та перепочинки. Про пройдений шлях особисто я не жалкував, насолодився мальовничими краєвидами. Ось Черемош робить ще один заворот.

Берега укріплено насипаним камінням, яке вкрито металевою сіткою. На повороті неглибоко.


Далі річка стає більш повноводною


Спеціально для відпочиваючих пропонують рафтінг на Черемоші.

На одному з мостів через річку висить подібний великий банер. Бачили ми і людей, які сплавлялися на двох великих надувних човнах.

Через 5 хвилин підходимо до знаку
Знак


За декілька метрів – потрібний нам поворот до Верхньої Дземброні. Саме сюди в минулому році приїхав з Верховини Василь зі своєю групою, а в цьому прийшов разом з нами пішки. До сих пір рейсового автобусу так і не було.

Біля розгалудження доріг є дерев'яна будочка.
Будка для перепочинку


Ми спочатку на неї не звернули уваги, і зупиняємося трохи далі, біля дерева, на якому нанесено маркування.
Маркування на дереві


Такі ж знаки ми зустрічали і до цього.

Відпочиваємо у тіні дерева. Трохи далі від дерева є невелика церква.
Церква в Нижній Дземброні


В цей час по дорозі проїжджає легкова машина та зупиняється недалеко від нас. З машини виходить молодий чоловік та йде на міст через Черемош.
Міст через Черемош

Міст незвичний тим, що посередині нього є хвіртка, яка зачиняється на замок. Це персональній міст, він веде прямо на подвір'я, яке розташоване на іншому березі річки.

Перепочивши, відправляємося по дорозі тепер вже вздовж ріки Дземброня.
Ріка Дземброня


Вода тут каламутна, скоріше за все вище по течії щось роблять.

В просвіт серед дерев видно гору Піп-Іван.
Гора Піп-Іван


Доходимо до таблички "Прохід, проїзд заборонено. Валка лісу". Трохи вбік від дороги є невелика хатинка.
Хатинка в лісі

Мабуть лісорубів, але людей нікого не видно.

З другого боку дороги, на березі річки є навіс зі столом та лавками.
Навіс на березі річки

Вася каже, що в минулому році цього тут не було. Крім цього навісу є у ріки ще пару місць з кострищами. І дуже багато сміття, яке залишають відпочиваючі, – в основному пластикові пляшки.

Далі проходимо мимо красивого кам’яного схилу.




Через декілька десятків метрів помічаємо серед дерев та кущів у ріки якусь машину, видно лише частину кабіни. Що там роблять люди – невідомо, але вище по течії вода тече ще не брудна.

Нас переганяє КАМАЗ, який везе в причепі труби. Більше на дорозі машин не було.

Робимо невеликий перепочинок в тіні дерев біля невеликого струмка, який впадає в Дземброню. Попереду вже чутно поодинокий гавкіт собак. Хвилин через п’ятнадцять ми нарешті входимо в село Верхня Дземброня.
Верхня Дземброня


Прямо на дорозі стоїть КАМАЗ, який нас обігнав раніше. З причепа екскаватором вивантажують труби. Скориставшись невеликою паузою в розгрузці швидко проходимо мимо. Крім привезених, тут вже були труби. Селяни щось планують зробити з руслом ріки.

Йдемо вже по вулиці села. Вдалині видно гори, на які нам доведеться підійматися.
Верхня Дземброня


Зі слів Василя підйом буде нелегким, нагадуючи дорогу до т/с Кермен в Криму. Саме через майбутне сходження на хребет Василь і не хотів брати в цей раз супутників-новачків.

Заходимо на подвір'я магазину.
Магазин в Верхній Дземброні


Ніхто з нашою групи не попіклувався про зігріваючі напої:) Наші дівчата виправляють цей недогляд – придбали в магазині невелику пляшку коньяку "Шабо". На додачу купляють сир місцевого виробництва. Він тут же дегустується – особисто мені не сподобався… Маємо надію, що сир та інші продукти з молока, купимо далі на маршруті - будуть колиби, де мешкають пастухи.

На годиннику трохи більше 13:00. Сонце вже гарно припікає, вода в нас скінчується – набрати можна буде на полонині, біля колиби. У нас є час до вечора щоб сьогодні ж піднятися на Чорногірский хребет. Це викликає невдоволення Влада, який думав, що ми доберемося до Верхньої Дземброні і станемо за селом на ночівлю. Ми дійсно обговорювали цей варіант з Василем, ночівля планувалася якщо б наша група попала в село під вечір. А так поки є час та сприятлива погода – треба підніматися, хоч як це не було важко.

Трохи далі по вулиці є ще один магазин. Саме від нього і розпочинається еколого-пізнавальна стежка на Піп-Іван.
Початок стежки на Піп-Іван


Майже відразу дорога уходить круто вгору. Доходимо до остатків якоїсь огорожі. На схилі над селом є красивий будиночок, великий шматок землі навколо нього огороджено стовпами.
Підйом на Чорногірский хребет


В Інтернеті я читав що якийсь хазяїн перегородив стежку і ганяє туристів або вимагає з них гроші за прохід. Мабуть мова йшла не про цю ділянку – тут за стовпами проходить ще одна дорога. По ній як раз спускаються троє туристів.


Під спекотним сонцем вгору підніматися важко.
Підйом на Чорногірский хребет

Влад все ще йде надутий, що не збираємося становитися на ночівлю біля села.

Зупиняємося на перепочинок під деревом. Прошу Василя дістати трек-палки, які я заказав через нього. Одну палку налаштовую для себе, другу даю Владу. Інна іде з парою трек-палок, що мені подарили на день народження.

Далі знову виходимо під пекуче сонце – Василь навіть футболку зняв, сказав що буде загоряти. Попереду ще одна відгороджена ділянка
Підйом на Чорногірский хребет

Чутно голоси в хатинках, які стоять трохи вище від дороги. Але самих людей не видно. Проходу ніхто не перешкоджає.

Дорога їде вгору вже з постійним підйомом.
Підйом на Чорногірский хребет


Туристи в основному по ній спускаються, лише раз нас обігнали три хлопця с рюкзаками, які як і ми йдуть на хребет.

Нарешті попереду видно колибу.
Підйом на Чорногірский хребет


К цьому моменту у нас вже скінчилась вода і ми дуже втомилися від підйому по відкритій місцевості під сонцем.

Ще 15 хвилин підіймаємося до дерева з знаками маркування. Згідно картам тут маршрут розходиться: можна піднятися на хребет через гору Смотрич або через гору Вухатий Камінь. Пишуть, що перший варіант (як підйом, так і спуск) дуже складний через велику крутизну схилу. Тому будемо йти через Вухатий Камінь.

Наші дівчата ще підіймаються до дерева.
Підйом на Чорногірский хребет


Василь, перепочивши, уходить вперед по стежці, каже що вона тут одна і виведе нас до струмка, де він нас і буде чекати.

Влад теж хоче йти за Василем слідом,

але я наказую йому чекати жіночу частину нашої групи. Дівчата нарешті, в повному сенсі цього слова, долазять по схилу до дерева, де ми їх чекаємо. Ще трохи відпочивши, вже разом йдемо по стежці. Проходимо колибу. Пастухів немає, купити сиру ні у кого. Лише прив’язане теля пасеться.

П'ємо зі струмка
Біля струмка

та набираємо собі в пляшку води.

Неподалік встановлено палатку. Жінка по мобільному телефону комусь розповідає, що знайомі пішли на Піп-Іван, а її тут залишили, бо у неї немає сил йти далі вгору. Василь каже нам, що найважча частина підйому буде ще попереду.

Здираємося дуже крутою стежкою нагору. Потім більш менш рівна ділянка.
Підйом на Чорногірский хребет


Минаємо сухе корито, трохи далі справний потічок.
Струмочок


Виходимо на невелику площадку, звідкіля відкриваються гарні види навкруги.


Наша стежка пірнає в ліс. Хоч не так спекотно буде йти. Але треба дивитися під ноги, бо з землі сторчить дуже багато каміння.
Стежка в лісі


Стежка через ліс повинна нас вивести к Дземброньському водоспаду. Десь далеко попереду шумить вода і навіть чутно крики – вода в гірських річках дуже холодна. По лісу нам довелося йти дуже довго. Зустріли молодих жінку та чоловіка. Жінка мабуть була здивована, побачивши нашого Влада з рюкзаком, і "причепилася" до нього: "Скільки тобі років? ", "Чи перший раз ти в горах?"

Нарешті через 45 хвилин після ходу по лісу ми дійшли до невеликої річки,
Перепочинок

де і розташований Дземброньський водоспад.
Водоспад


Вася був цілком виснажений підйомом сюди, тому до самого водоспаду не захотів підти, залишився відлежуватись біля рюкзаків.

Я ж з Владом та дівчатами піднялися під водоспад.
Водоспад


Можна було б скупатися – холодна вода гірської ріки миттю б надала наснаги:) Розмотую бинт на обпеченій нозі. Куди тут купатися! Страшно навіть на рану дивитися, вона трохи кровоточить. Доведеться її наново забинтовувати.

Дівчата ж не захотіли купатися. Обмежилися лише фотографуванням.


Коли ми повернулися до рюкзаків, тут вже були два чоловіка та жінка. Всі похилого віку. Вони спускаються з хребта і зупинилися біля річки перепочити. Інна перебинтовує мені ногу. Вася, відпочивши, йде до водопаду. Каже, що він дуже вимотався і все ж таки треба шукати місце для ночівлі. З його слів трохи далі повинні бути пару рівних майданчиків під палатки.

Збираємося, по камінням переходимо через річку і починаємо підійматися по стежці. З неї відкривається гарна панорама.

Внизу видно село Верхню Дземброню. Ще далі, за парою пагорбів, розташовано Ільці, звідкіля ми розпочали свій шлях. В цілому ж краєвид дуже відрізняється від кримського, до якого ми так звикли.

Трохи нижче стежки бачимо майданчик придатний для встановлення палаток. Там дуже багато сміття, мабуть тому Вася веде нас далі, каже, що ще вище буде місце для ночівлі.

Вперше попадаються поодинокі чорниці (афини по місцевому). Вони не солодкі, а кислуваті, після них тільки більше пити хочеться. Ось як раз і невеликий струмочок.


Тут Інні довелося достати зі свого рюкзака горіхів та сухофруктів, щоб хоч трохи ми змогли підкріпитися. Їсти по серйозному не резонно – потім на повний шлунок буде тяжко підійматися вгору. Стежка як раз починає круто вести нас по схилу. Зверху спускаються троє туристів з рюкзаками. Цікавляться чи далеко до села. Вони ніяк не встигнуть туди спуститися до настання темряви і Василь їм радить зупинитися на ночівлю не доходячи до водопаду, або нижче, біля струмка з коритом.

Вася з Оленою відстають. Їх ми чекаємо в кінці підйому, де починаються зарості альпійської сосни (жерепа). Групу, яка без рюкзаків спускається з хребта, ми проводжаємо заздрісними поглядами.

В 18:00 виходимо на велику рівну площадку.

Вася каже, що у нього зовсім немає сил і пропонує тут переночувати. Мене бентежить тільки сильний вітер, який дме з-за хребта. Я підіймаюся трохи вище місця, де ми залишили рюкзаки. Тут багато чорниць, починаю їх збирати в долоню.

З невеликого пагорба дуже гарно видно навколишні гори.

Краєвид зачаровує!

Влад, почувши про ночівлю, пожвавлюється і починає всюди бігати. Залазить то на один камінь,

то на іншій.


Через п’ять хвилин на стежці з'являється спочатку одна група туристів,

потім ще двоє (хлопець та дівчина), яких ми бачили у водопада.

Вася с Оленою відпочивають.


Ми приймаємо компромісне рішення – розводимо багаття і будемо вечеряти. Василь сподівається, що їжа додасть йому сил і він все ж таки зможе сьогодні піднятися на хребет. Залишилася остання і сама важча частина.

Готуючи вечерю, ми поглядаємо на стежку нагору та пробуємо вгадати де вона закінчується. Серед скал видно відблиски від фотоапарату, хтось спускається. Дві групи, що зупинилися неподалік нас, починають підійматися. Ми вирішили, поки вечеряємо, засікти час, за який вони доберуться до вершини. Проходить хвилин п’ятдесят. Туристи вже нагорі. Сонце сідає, ми, закінчивши вечерю, все ж таки вирішуємо зробити останній ривок. Швидко збираємося і о восьмій годині вечора починаємо дряпатись вгору.
Підйом на Чорногірский хребет


Буквально через декілька хвилин підйому Влад скаржиться на біль у серці. Довелося у нього забрати рюкзак.
Підйом на Чорногірский хребет


Разом з Інною ми поперемінно несли його. Або я підіймався трохи вгору, скидав свій рюкзак і потім ніс на спині Влада. Ось так з передишками ми дуже поволі підіймалися. Василь з Оленою вирвались вже далеко вперед. На підході до вершини Василь спустився до нас назустріч і запропонував свою допомогу. Я попросив його занести нагору Влада. Ось так рівно за 50 хвилин ми досягли вершини Вухатого Каменю.


Фото на згадку.




А ось і пройдений шлях.

Видно навіть село Дземброню.

На вершині зустріли двох людей, чоловіка та жінку, які збиралися спускатися вниз. Йшли вони без рюкзаків, але до темряви вони ніяк не встигнуть вийти в село. Невідомо на що вони сподіваються – після водоспаду в лісі вже буде дуже темно, а стежка там небезпечна…

Владу значно полегшало. Інна сказала, що не треба було дуже наїдатися перед важким підйомом. Але всі раді, що ми вже майже стоїмо на Чорногірському хребті. Тільки треба шукати місце для ночівлі. І бажано з водою. Вася каже, що трохи попереду буде невеликий потічок. Є там і місце для палаток. Видно що хтось вже розбив там табір. Це мабуть одна з груп, що підіймалася поперед нас.

Трохи вище від стежки та вже встановлених палаток находимо рівне місце для ночівлі. Грунт під ногами дуже вологий, я навіть влетів в калюжу. Поряд дзюрчить струмок, в якому ми набираємо води щоб закип’ятити для чаю. Трохи дров, знаючи, що їх важко знайти на самому хребті, ми прихопили з місця, де зупинялися повечеряти. Тут є кострище, зложене з каменів. Для наших палаток знаходиться сухе місце, ми їх ставимо впритул одна до одної. Вася вразив нас тим, що дістав зі свого рюкзака дві невеликі розібрані дерев’яні табуретки і тут же скрутив їх саморізами.

П’ємо чай та лягаємо спати.

День другий