поход

Чорногорський хребет: від Піп-Івана до озера Бребенескул

Вранці мене розбудив Вася, щоб разом збігати в радіалку на Піп-Іван (висота 2028 м.). Ця гора розташована трохи в стороні від нашого маршруту, тому планувалося сходити туди по черзі, без рюкзаків.

Одяг, в якому я спав, скидати не став. Поверх натягнув плямисті штани та флісову кофту. Була думка взяти ще і вітровку, але не став її шукати по рюкзаках, щоб не розбудити Інну та Влада. А ось одну трек-палку прихопив з собою.

Сусідній табір ще спить. Роблю "контрольне" фото.

5:47. Вже в котрий раз відправляємося у похід без наручного годинника, час доводиться узнавати на фотоапараті.

Побігли!

Правда скоріше пошкандибали, я ж не міг бігти з обпеченою ногою. Хвилин за десять пройшли перемичку, яка з'єднує гори Смотрич та Вухатий Камінь з Чорногорським хребтом.

На самому хребті я пожалкував, що не взяв с собою вітровку – з Закарпатського боку дув дуже сильний, пронизливий вітер. Він наганяв хмари та туман, який закривав гори.


По дорозі на Піп-Іван, з правого боку хребта, побачили невелике озерце.

Не заздрю через вітер туристам, які там поставили палатку.

Туман трохи розсіявся. Вася відірвався від мене.


Якийсь щит.


В цьому місці стежка траверсом обходить невеликий пагорб. Під ногами багато кам’яних брил.

Знову туман укриває все навкруги.


Ще двадцять хвилин доводиться підійматися до залишків обсерваторії на Піп-Івані. Вася вже давно мабуть там, а я повзу собі потихеньку вгору.

Віддихатися, помилуватися вкритим туманом хребтом…


Ось нарешті і обсерваторія.


Про її історію можна почитати на Вікіпедії.

З місця нашої ночівлі ми дійшли сюди за 45 хвилин.

Хрест біля обсерваторії.


В одному із приміщень встановлено палатку. Мудро сховалися від вітру!

Обходимо кругом будівлі. Якоїсь однієї стежки тут немає, навколо трава. Причому мокра:(

Ще один хрест

обабіч колії, що проходить через залишки воріт. "Офіра" – що це означає?

Колишню обсерваторію майже не видно крізь туман.


Він такий насичений вологою, що якщо дивитися в бік Закарпаття, залишаючи сонце за спиною, то навколо своєї тіні на тумані видно веселку:)

Через дві хвилини туман трохи розсіюється.


Йдемо в середину будівлі.




В центральній частині будівлі два поверхи. В деяких кімнатах ще залишилося перекриття між поверхами. Самого ж даху немає. Скрізь багато сміття, залишеного людьми, які тут побували.

В сусідній квадратній башті є ще підвал та третій поверх. Туди ведуть сходи, але майданчика між прольотами немає, треба перелазити через стіну. В мене через обпечену ногу перелізти туди не вийшло, забирається лише Василь.

Сходили ще в башту, де був телескоп. Знайшли хід в стіні (як в одній із веж колишнього Червоногородського замку). По ньому піднялися на другий поверх башти. В центральній прямокутній колоні сторчать рештки якоїсь металевої конструкції – мабуть кріплення телескопу.

Я трохи затримався всередині будівлі, а Вася пішов назовні. Потім довелося його гукати, але не голосно, щоб не розбудити людей у палатці. Проте Васі ніде не було. К цьому часу туман почав сходити.






Я сходив до стовпа біля круглої башти, на якому висіть якась іржава пошкрябана табличка та залишки іншої з назвою гори та її висотою. Поруч на землі валялася цеглина з написом HEISS. Я іі сфотографував і тільки потім зрозумів, що дивився на напис догори ногами:) Такий напис є на кожній цеглині будівлі.

Ось і Вася знайшовся.


Вирушаємо в зворотній путь.

Уже видно гори Смотрич та Вухатий камінь.


Але сам Чорногорський хребет ще вкрито туманом, який плавно перетікає із Закарпаття.


Дуже шкода, що не побачили звідси Говерлу, найвищу гору України.

Обсерваторія


З Піп-Івана ми швидко спустилися. Йдучи, Вася збирав різні гілочки, які будуть нам у пригоді для розпалювання багаття. З дровами на самому хребті дуже туго – тут зовсім немає дерев, а альпійська сосна (жереп) горить погано.

Туману вже немає. Але періодично хмари закривають Піп-Івана.


Перед виходом на перемичку ми з Василем роз'єднуємося: він прямує тим самим шляхом, яким ми йшли до обсерваторії, а я обходжу пагорб по траверсній стежинці.

В улоговині, серед дерев видніється озерце.

З водою, на відміну від дров, тут проблем немає.

Перемичка між Чорногорським хребтом та Вухатим Каменем.


Зустрічаюсь на ній з Васею. Мій шлях виявляється легшим та коротшім.

Трохи нижче перемички бачимо двох туристів та палатку, яку вранці не помітили через туман. Зараз його вже майже немає, дуже гарно видно навкруги. Ось туди пролягає маршрут нашого походу.





Піп-Іван вкрито легенькою димкою.


Це одна палатка, встановлена трохи нижче нашого табору біля іншого потічка.

Людей як не було вранці, так і зараз немає – сплять ще.

Наші палатки на фоні Чорногорського хребта.


Сушимо тенти поки готуємо сніданок та їмо. Потім пакуємо рюкзаки і переходимо до перемички. Тут чоловіча частина нашої групи залишається з рюкзаками, а дівчата йдуть на Піп-Іван. З собою вони беруть фотоапарат.

Гора Смотрич, внизу видно фундамент колишнього туристичного притулку.




Траверсна стежка, вдалині – обсерваторія на Піп-Івані.


На шляху до обсерваторії




Хрест біля обсерваторії

Дівчата навіть табличку на хресті сфотографували. Я вже трохи згодом згадав, що вона потрібна для заліку геокешерського тайнику.

Всередині обсерваторії.




У порівнянні з ранком тут багатолюдно.




Дівчата навіть за квадроцикл потрималися:)

Крім мотоциклістів, тут ще було декілька пішохідних груп. Одна навіть виявилася з Сум.




З краєвидами нашим дівчатам дуже пощастило!








Тут ще виявилося є майданчик з написами зроблених з каменів.

Є навіть "Суми":)

Дівчата були відсутні дві години. За цей час я назбирав трохи чорниці та чабрецю, а Вася збігав на Смотрич, щоб подивиться звідти на околиці.

Вітер, який здійнявся ще з ранку, не вщухав, але зараз світило сонце і було навіть жарко.

Після повернення дівчат, Інна з Владом ще сходили до фундаментів колишнього притулку.




Я чув згадку про це місце в Інтернеті. Його називали просто – "фундаменти". Тут часто зупиняються на ночівлю туристи. Є вода, дров можна трохи назбирати. Але Інна розповідала, що чула навколо фундаментів шипіння. Мабуть змії, яких, кажуть, багато в Карпатах, але самих змій Інна не бачила.

Багато конюшини на схилі.




Панорама цієї улоговини з фундаментами, ліворуч – стежка на Смотрич, а вдалині видно Піп-Іван,


О 14:05 наша група рушає далі по маршруту, на Чорногорський хребет.






Незадовго до виходу на сам хребет, перед нами з боку Піп-Івана проходить велика група туристів. Наші дівчата кажуть, що це скоріше за все сумчани, які були біля обсерваторії. Її як раз зараз дуже гарно видно.


По самому хребту мільйонами мандрівників протоптана одна єдина широка стежина. Відсутність високої рослинності, яка б закривала краєвиди навкруги, інформаційні стовпчики (з вказівкою кілометражу та часу пересування)

роблять похід дуже легким в плані орієнтування. Тут неможливо заблукати! Кожної хвилини, маючи під рукою мапу, можна точно сказати, де ми знаходимося. В туманну погоду значно полегшують орієнтування колишні прикордонні стовпчики (пронумеровані). Вони нанесені на польську карту, яку я скачав в Інтернеті та завантажив у КПК, а також роздрукував.

Гора Вухатий Камінь, на яку ми з таким трудом учора забралися.

Праворуч – гора Смотрич, видно стежку по якій Вася бігав на неї.

Шлях по Чорногорському хребту виявляється не рівним, а з підйомами,

та спусками.

Біля прикордонного стовпчику №19, вершина 1852 м.


Панорама долини, звідки бере початок річка Дземброня.


На вершину однойменної гори (висота 1878 м.) ми не стали забиратися – туди вів дуже крутий підйом серед кам’яних брил і ми обійшли гору по траверсній стежці. Видно, що на самі вершині встановлено стовпчик з інформаційним табличками. Група, що йшла перед нами, все ж таки здерлась на Дземброню і дуже довго там фотографувалася.

Обійшовши гору Дземброню, ми скидаємо рюкзаки та перепочиваємо. Інна дзвонить по мобілці батькам, сказати що з нами все гаразд.

Вчора на перемичці зв'язок був відсутній, тут він нестійкий, але все ж таки є.

Я дивлюсь на Дземброню.

Дуже хочеться збігати без рюкзака на вершину, але з обпеченою ногою потім буде важко спускатися. Якось іншим разом;)

Рушаємо далі

Доводиться спускатися у невелику западину. Тут як раз зупинилися на перепочинок декілька туристів. Вітаємося і починаємо підійматися із западини.

Навкруги гарні краєвиди! Куди не глянь – до самого горизонту гори, гори, гори.


Гора Дземброня та Піп-Іван.




Стежка деякий час пролягає по самісінькому краю хребта, над долиною витоку річки Дземброні. Добре проглядаються гори Вухатий Камінь та Смотрич. Роблю декілька фото та панораму.


Доходимо до чергового стовпа з покажчиками


Тут робимо невеликий перепочинок. Далі доведеться спускатися.


Проходимо по перемичці.




На ній встановлено прикордонний стовп. З перемички доводиться підійматися на наступну гору. У цієї гори дуже красивий схил, відрогами збігаючий у долину. В проміжку між горами видно село Дземброня.


В кінці підйому трохи перепочиваємо, не скидаючи рюкзаків. Нас наздоганяють декілька туристів. А у бік Піп-Івана проходять два іноземця (скоріше за все поляки). Один з них цікавиться у нас, скільки йти до Верхньої Дземброні.

Рухаємося далі.

Пройдена стежка дуже гарно видна на хребті.

Далі шлях стає більш кам’янистим.


Ми обходимо траверсом вершину гори Мунчел (висота 1998 м.)

Вона залишається праворуч і закриває від огляду Івано-Франківську сторону. З боку Закарпатської області дме сильний вітер. Просимо Влада щоб він натягнув на вухабафф. Гарна штука – захищає не лише від вітру, а й від сонцю, щоб вуха не обгоріли. Шкода що купили лише два баффа…

Доходимо до місця, де від Чорногорського хребта в бік Закарпаття відходить інший хребет. Внизу видніється невелике озерце.

До нього спускатися дуже далеко, тому не раціонально тут ставати на ночівлю. Ми думаємо заночувати біля озера Бребенескул.

Підіймаємося по схилу. Далі стежка роздвоюється. Група, що йшла паралельно з нами, уходить ліворуч. У правий бік веде стежка на гору Бребенескул (висота 2036 м.) Ми обираємо більш радикальний шлях – йдемо навпростець.

Доводиться проходити пару місцин з водою – згідно карті тут один з витоків річки Бребенескул. Дуже уважно дивимося під ноги, густа трава ховає каміння або невеликі ями. Чесно кажучи – це не найкращій шлях, треба було з роздоріжжя йти ліворуч.

Нарешті виходимо на стежку з вказівником на озеро Бребенескул.




Озеро знаходиться на території Карпатського біосферного заповідника. Теоретично там не дозволено встановлювати палатки. В реальності лісники або ганяють туристів, або беруть з них гроші. Особисто мені не дуже то й хотілося ставати біля самого озеру. Але на хребті теж не заночуєш через вітер та відсутність води. Тому ми почали спускатися в напрямку озера. Стежка спуску іноді проходила по гладким каменям, у непогоду тут може бути слизько. Дівчата відстали, а Василь значно виривається попереду нас з Владом. Він вже був на озері Бребенескул в минулому році і мріяв в цей раз скоріше до нього дібратися та скупатися.

Виходимо на рівну площадку. Тут є невелике озерце.

Трохи далі ще декілька, розмірами поменше.

Разом з Владом підходимо до стовпа з табличкою «Карпатський біосферний заповідник»

Вася вже далеко внизу, його не зупинити:)


Доведеться і нам слідом спускатися:( Я продовжую виглядати місце для ночівлі. Зі спуску добре видно, що навколо озера в різних місцях стоїть багато палаток.

До озера спустилась група сумчан, за якою ми йшли від самого Піп-Івана і так і не наздогнали. Я проходжу повз них як раз в ту мить, коли лісник розмовляє з жінкою-керівником цієї групи. Він питає у жінки: «Це ваші?», отримавши негативну відповідь, намагається зупинити мене. Вже в мене запитує чи є перепустка і куди це я так біжу:) Я відповідаю, що наздоганяю свого керівника групи і всі питання до нього:) Наостанок лісник цікавиться скільки нас чоловік, залишає мене в спокої, та переходить до більш важливою справи: оформлення документів для жінки-керівника. Тут двадцять чоловік сидить, вже готових платити гроші. Це молоді хлопці і дівчата. Вигляд у них аж ніяк не радісний, мабуть керівник їх добре заганяла.

Йду за Васею. Мене обганяють пару хлопців. Цікавлюсь у них, як тут з лісниками. Кажуть, що не ганяють, але беруть гроші за ночівлю - 20 грн. з людини. Але… Місця під палатку тут важко знайти. Дме вітер. Там де рівно – грунт м’який і дуже вогко. Невідомо де брати дрова. Зате навколо озера на землі скрізь валяється сміття. Через це я би навіть 5 гривень не заплатив за можливість переночувати біля самого високогірного озеру України.

Вася встиг таки скупатися в озері. Лісника він виявляється не бачив, мабуть так швидко біг:) Я кажу, що треба було так не спішити, а шукати місце для табору, не спускаючись до самого озеру. Тепер нічого не вдієш, прийдеться підійматися назад. А наші дівчата тільки-но почали спускатися,

вони будуть не в захваті, коли дізнаються про наше рішення.

Озеро зблизька я так і не сфотографував. Зняв тільки тризуб на схилі.


Проходимо повз лісника. Він так захоплений бесідою з жінкою, що на нас зовсім не звертає уваги.

Інна з Оленою майже спустилися. Сказали, що треба було їм помахати, щоб не йшли далі. Всі разом підіймаємося назад. Проходимо струмок, з якого можна буде набрати води, щоб не бігти до самого озера. Підіймаємося до невеликою рівної галявини під скелею. Тут затишно, але місця вистачить лише для однієї палатки. Удвох з Васею, без рюкзаків, підіймаємося до стовпа з табличкою заповідника. Ліворуч від нього є малесеньке озерце. Вирішуємо, що біля нього можна і заночувати.

Повертаємося до дівчат, трохи перепочиваємо, потім вією групою підіймаємося на знайдене місце. З другого погляду воно вже не так нам подобається. Все ж таки і тут є вітер.

Ухожу ближче до самого хребта в пошуках іншого місця. І мені щастить. Знаходжу затишну місцину (пагорб закриває від вітру) з рівним місцем під палатки. І головне тут є кострище, навіть трохи дров поруч лежить. У наявності також імпровізований стіл з каменю.

Переходимо сюди. Завтра нам буде легко звідси вибиратися - потрібно просто трохи піднятися по схилу і ми на стежці, яка проходить по хребту. Поки що не розкладаємо палаток, та не розводимо вогонь, щоб не привертати уваги. Нас дуже гарно видно зі стежки, що проходить по верху Чорногорського хребта.

Васі довелося, взявши мою розкладну 10-літрову каністру, сходити за водою до струмка.

Десь о сьомій годині вечора, розпалюємо вогонь та починаємо готувати вечерю. Також ставимо палатки.


Я включаю КПК та фіксую в пам'яті пристрою місце нашої ночівлі. Приготування їжі у нас затяглося через погане багаття, яке то гасло, то розгорялося знову. Сьогодні – борщ. Вечеряли ми вже при світі ліхтариків. Бачили, як в темряві хтось спускався з ліхтарями з хребту у напрямку озеру Бребенескул. Десь о пів на десяту лягаємо спати.

День третій